Позбавитись... Залишити в вікні,
Що згадую я дуже довгі роки.
Не забував на ворожій землі.
Хоча вже чути було смерті кроки.

Це серце зупиняє, кожен раз,
Коли згадаю я це не навмисно...
Це убиває мене раз у раз,
Мій розум повертає, в старе місто.

На голову там сипляться зірки,
И кожна зірка викликаэ спогад.
Я поза глуздом, я як у пітьмі,
Я за пітьмою, просто втратив розум.

Не хочу згадувати тебе, Брешиш ти!
Брехала, та скалічила брехнею...
В любовного трикутника кути
Ліричною загнала ти дурнею.

Та залишила, в прірві без надій
В капкані опору з самим собою.
Знайде мене, у ранці, буревій.
Та здамся я йому без бою.

Та ось позаду місто блякне вже.
Вже в далі спрямували мої страхи.
І думи, і минуле- Зайве все.
Все унесуть з собою білі птахи.