Розбит у щент, ДУмками марю осінь...
я не поет, Я не писав ще досі...

Я не людина, Я лише слова,
І я не можу довести єства..

Співайте пісні в весну, солов'ї!
Біжить любов під вашу добру мову.

Летять до дому в весну журавлі,
а Я нехочу більш вертатсь до дому...

Ти не чекай що повернусь колись,
Ти не чекай що я згадаю тебе!

Це не життя, напевно, та колись,
Земля захоче жити і без мене...

Як лезо, йдуть із пам'яті слова,
Як лезо, сльози ріжуть моі очі...

В житті та наступила сторона
Яку всі люди бачить так не хочуть...

І все... Кінець!Не буду більш писати.
Про люту зиму і палку любов...

І все... Не можу я чекати...
Та ось вже смерті сумний монолог...